Адміністративний поділ

Відповідно до Конституції, Україна є унітарною державою. Систему адміністративно-територіального устрою України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Одиницями вищої ланки в адміністративно-територіальному поділі України є Автономна Республіка Крим та 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська.

Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. АР Крим має значну самостійність у вирішенні місцевих питань, має власну Конституцію (затверджену 23 грудня 1998 р. Верховною Радою України), вищі представницький (Верховна Рада Автономної Республіки Крим) та виконавчий (Рада міністрів Автономної Республіки Крим) органи.

Крім того, до областей прирівнюються два міста із спеціальним статусом - Київ (як столиця країни) і Севастополь (як місце перебування військово-морських флотів України і Росії).

Середню ланку в адміністративно-територіальному поділі України складають райони і міста обласного (а в АР Крим - республіканського) значення.

Найбільшими містами України є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Запоріжжя, Львів.

Найнижчою ланкою адміністративно-територіальної системи є міста районного значення, селища міського типу та села.

Всього в Україні нараховується 490 районів, 446 міст, 907 селищ міського типу та 10196 сіл.

Найбільші міста (Київ, більшість обласних центрів, Севастополь, Кривий Ріг, Маріуполь та ін.) поділяються також на міські райони.

Кожна з адміністративно-територіальних одиниць має свої органи управління з тими чи іншими повноваженнями.

Згідно зі ст. 132 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій.

Населення

За кількістю населення Україна посідає 5 місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та 21 місце у світі. На її долю припадає 7,3% населення Європи i 1% населення Землі.

Україна є багатонаціональною країною. На її території проживають представники понад 130 національностей, народностей та етнічних спільнот. Корінне населення - українці - складає 77,8% (понад 37 млн. осіб).

Ментальність українського народу формувалася під впливом складних історичних обставин. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь. Ця обставина обумовила химерне поєднання у світогляді українця західної (активно-раціоналістичної, індивідуалістичної, матеріалістичної) та східної (пасивно-споглядальної, спрямованої на вищі істини) ментальності. Так, наприклад, сучасний українець, як західнянин, високо поціновує досягнення науки та техніки, але водночас для нього важливо, щоб вони використовувалися задля гуманістичних цілей.

Українська мова - державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

Гроші

Грошовою одиницею сучасної України є гривня.

Першим еквівалентом грошей на території сучасної України вважають наконечники стріл, які використовувалися у Північному Причорномор’ї ще до нашої ери. А першими монетами, з якими ознайомились наші далекі предки, були грецькі монети, що зустрічаються у скарбах і одиничних знахідках на узбережжі Чорного та Азовського морів. У Київській Русі наприкінці X ст. князь Володимир почав чеканити монети зі срібла й золота - "срібники" і "златники". А згодом у Давньоруській державі випускають литу срібну монету - гривню, що стає основною грошовою одиницею Русі.

Обставини склалися таким чином, що територія України довгий час входила до складу інших держав і користувалася їх грошима. Лише зі створенням Української Народної Республіки (УНР) почалися зміни. За час існування УНР, Гетьманату і Директорії в 1917 – 1920 роках в обіг було випущено 24 види грошових знаків – карбованців, гривень, шагів.

Проголошення незалежності України створило можливість запровадження повноцінної національної валюти. Грошовою реформою 1996 року в Україні було введено гривню (згідно з традиціями Київської Русі й визвольними змаганнями 1917—1920 років) та її розмінний варіант – копійку.

Національному банку України, створеному 1991 року, належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Для друку банкнот та карбування монет створено власний Банкнотно-монетний двір, який обладнаний найсучаснішим устаткування.

Літерний код гривні - UAH, цифровий код - 980, скорочена назва - грн.

Гривня захищається такими засобами:

· Водяний знак.

· Захисна стрічка.

· Рельєфні елементи.

· Суміщений малюнок.

· Райдужний друк.

· Антисканерна сітка.

· Кодоване латентне зображення.

· Мікротекст.

· Видимі захисні волокна.

· Невидимі захисні волокна.

· Флуоросцентний номер.

· Магнітний номер.

· Прихований номінал.

· Флуоресцентний друк.

· Високий друк.

· Орловський друк.

В обігу знаходяться:

· банкноти номінальною вартістю 1 гривня (1992, 1994, 1995 рр.), 2 гривні (1992, 1995, 2001 рр.), 5 гривень (1992, 1994, 1997, 2001 рр.), 10 гривень (1992, 1994, 2000, 2004 рр.), 20 гривень (1992, 1995, 2000, 2003 рр.), 50 гривень (1994, 2004 р.), 100 гривень (1994 р.) і 200 гривень (2001р).

· розмінні монети номінальною вартістю 1 (1992, 1994, 1996, 2000, 2001), 2 (1992, 1993, 1994, 1996, 2001), 5 (1992, 1996, 2001), 10 (1992, 1994, 1996, 2001), 25 (1992, 1994, 1996, 2001), 50 (1992, 1994, 1995, 1996, 2001) копійок.

· обігова монета номінальною вартістю 1 гривня (1995, 1996, 2002 рр.)

Символіка

Згідно з Конституцією державними символами України є: Державний Прапор України; Державний Герб України; Державний Гімн України. 
Державний Прапор України

Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Жовто-блакитні кольори символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. З часів нашестя татарских орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького найчастіше вироблялися із блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносилися хрест, зорі, зброя, постаті святих.

Процес розробки зовнішньої атрибутики продовжував тривати і в ХХ столітті. 22 березня 1918 року жовто-блакитний прапор був затверджені Центральною Радою. За гетьманського уряду П.Скоропадського порядок кольорів у прапорі було змінено на синьо-жовтий.
28 січня 1992 року постановою Верховної Ради Державним Прапором незалежної України було затверджено синьо-жовтий стяг.
Державний Герб України

Згідно з Конституцією великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України, як його головного елемента, та герба Війська Запорізького. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого - тризуб (малий Державний Герб України).

З найдавніших часів тризуб шанувався як магічний знак, свого роду оберіг. Він символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне, поєднання Божественного, Батьківського й Материнського - священних начал, трьох природних стихій - повітря, води й землі. Це зображення археологи зустрічали у багатьох пам'ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Перша згадка у літописах про ці знаки належить до Х століття.

Посли київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком - його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого - тризуб.

У грудні 1917 року Українська Центральна Рада прийняла тризуб в якості герба УНР. З 22 січня 1919 року згідно з законом про Злуку тризуб увійшов у крайовий герб Західної області УНР. Залишався він головним елементом герба гетьманської держави П.Скоропадського, а також Директорії.

Уперше тризуб як державний герб конституційно був оформлений у травні 1920 року Всеукраїнською Національною Радою. У 1939 році тризуб став державним гербом Карпатської Русі, що проголосила самостійність після розпаду Чехословацької республіки.

У радянській Україні тризуб піддавався офіційній дискредитації, попри це залишаючись символом національно-визвольного руху.
лютого 1992 р. Верховна Рада України ухвалила постанову "Про Державний Герб України", якою було затверджено тризуб як малий Державний Герб України i як головний елемент великого Державного Герба України.

Великий Державний Герб України ще не затверджено, нині триває розробка його концепції, в основі якої лежать елементи, що відображають історичний шлях української державності. Основними складовими великого Державного Герба мають стати елементи герба Війська Запорізького та герба Галицько-Волинського князівства: козак з мушкетом і золотий лев, які тримають щит та виступають охоронцями і спадкоємцями державного герба великокняжої доби. Вибір саме цих фігур пояснюється прагненням об’єднати в одному державному символі історично тривалий час роз’єднані частини України – Східну і Західну.
Державний Гімн України

Державним Гімном України є національний гімн на музику Михайла Вербицького та слова Павла Чубинського. Урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.

Створення українського гімну бере початок з 1862 року, коли український етнограф, фольклорист та поет Павло Чубинський написав вірш "Ще не вмерла Україна". Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося миттєво. Патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), будучи ще й знаним композитором свого часу, захопився віршем Павла Чубинського та написав музику до нього.

Вперше національний гімн з нотами був надрукований у 1865 році, а з 1917 року він почав використовуватись як державний гімн.

У 1917-1920 рр. "Ще не вмерла Україна" як єдиний державний гімн законодавче не був закріплений, використовувалися й інші гімни. Протягом радянського періоду української історії Національний гімн офіційно було піддано забуттю.
березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про Державний Гімн України", згідно з яким в якості Державного Гімну України було затверджено Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна". 
Державний Гімн України
Музика Михайла Вербицького
Слова Павла Чубинського

Ще не вмерли України ні слава, ні воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів: Душу, тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду.